| وَالْفَجْرِ (1) Клянуся світанковою зорею |
| وَلَيَالٍ عَشْرٍ (2) Клянуся десятьма ночами |
| وَالشَّفْعِ وَالْوَتْرِ (3) Клянуся парним і непарним |
| وَاللَّيْلِ إِذَا يَسْرِ (4) Клянуся ніччю, коли минає вона |
| هَلْ فِي ذَٰلِكَ قَسَمٌ لِّذِي حِجْرٍ (5) Чи не достатньо цієї клятви для людини розумної |
| أَلَمْ تَرَ كَيْفَ فَعَلَ رَبُّكَ بِعَادٍ (6) Невже не бачив ти, як учинив Господь твій з адитами |
| إِرَمَ ذَاتِ الْعِمَادِ (7) З Ірамом, володарем колонад |
| الَّتِي لَمْ يُخْلَقْ مِثْلُهَا فِي الْبِلَادِ (8) подібних яким не було створено в усіх землях |
| وَثَمُودَ الَّذِينَ جَابُوا الصَّخْرَ بِالْوَادِ (9) З самудитами, які розсікали скелі в долинах |
| وَفِرْعَوْنَ ذِي الْأَوْتَادِ (10) З Фірауном, володарем списів |
| الَّذِينَ طَغَوْا فِي الْبِلَادِ (11) Вони порушували дозволене на землях |
| فَأَكْثَرُوا فِيهَا الْفَسَادَ (12) і збільшували на них безчестя |
| فَصَبَّ عَلَيْهِمْ رَبُّكَ سَوْطَ عَذَابٍ (13) Тож пролив на них Господь твій суворість кари Своєї |
| إِنَّ رَبَّكَ لَبِالْمِرْصَادِ (14) Воістину, Господь твій — на варті |
| فَأَمَّا الْإِنسَانُ إِذَا مَا ابْتَلَاهُ رَبُّهُ فَأَكْرَمَهُ وَنَعَّمَهُ فَيَقُولُ رَبِّي أَكْرَمَنِ (15) Коли випробовує людину Господь її, пошановуючи та наділяючи благами, то вона говорить: «Господь мій» |
| وَأَمَّا إِذَا مَا ابْتَلَاهُ فَقَدَرَ عَلَيْهِ رِزْقَهُ فَيَقُولُ رَبِّي أَهَانَنِ (16) І коли випробовує Він її, обмежуючи їй блага Свої, то говорить вона: «Господь мій принизив мене!» |
| كَلَّا ۖ بَل لَّا تُكْرِمُونَ الْيَتِيمَ (17) Та ж ні! Це ви самі не шануєте сиріт |
| وَلَا تَحَاضُّونَ عَلَىٰ طَعَامِ الْمِسْكِينِ (18) І не закликаєте одне одного нагодувати бідняка |
| وَتَأْكُلُونَ التُّرَاثَ أَكْلًا لَّمًّا (19) жадібно поглинаєте спадок |
| وَتُحِبُّونَ الْمَالَ حُبًّا جَمًّا (20) і любите багатство любов’ю сильною |
| كَلَّا إِذَا دُكَّتِ الْأَرْضُ دَكًّا دَكًّا (21) Та ж ні! Коли розсиплеться земля на порох |
| وَجَاءَ رَبُّكَ وَالْمَلَكُ صَفًّا صَفًّا (22) і прийде Господь твій з ангелами, що стануть лавами — |
| وَجِيءَ يَوْمَئِذٍ بِجَهَنَّمَ ۚ يَوْمَئِذٍ يَتَذَكَّرُ الْإِنسَانُ وَأَنَّىٰ لَهُ الذِّكْرَىٰ (23) наблизять у День той геєну! І в той День згадає людина! Але ж навіщо їй згадка та |
| يَقُولُ يَا لَيْتَنِي قَدَّمْتُ لِحَيَاتِي (24) І скаже вона: «О, якби я ще раніше підготувалась до життя свого майбутнього!» |
| فَيَوْمَئِذٍ لَّا يُعَذِّبُ عَذَابَهُ أَحَدٌ (25) Тож у День той ніхто не скарає так, як скарає Він |
| وَلَا يُوثِقُ وَثَاقَهُ أَحَدٌ (26) І не скує ніхто так, як скує Він |
| يَا أَيَّتُهَا النَّفْسُ الْمُطْمَئِنَّةُ (27) О ти, душе, що заспокоїлася |
| ارْجِعِي إِلَىٰ رَبِّكِ رَاضِيَةً مَّرْضِيَّةً (28) Повернися до Господа твого, отримавши вдоволення та милість |
| فَادْخُلِي فِي عِبَادِي (29) І ввійди до рабів Моїх! Увійди до раю Мого |
| وَادْخُلِي جَنَّتِي (30) І увійди до раю Мого |